[UKR] Автостоп-гонка Київ-Черкаси
Холодний ранок суботи, на Столичному шосе стоять 8 усміхнених пар з табличками “Кагарлик”…
Перші вихідні квітня були особливою датою в моєму календарі, так як відведені були під відкриття сезону мандрів та відкриттів 2016 року. І не звичайне відкриття, а автостоп-гонка Київ-Черкаси. Подія такого формату була для мене новою і дуже привабливою. Більше того, мої знання про Черкаси та Черкащину обмежувались Шевченком, Моринцями, Каневом та Дніпром. Тому питання “To be or not to be…” навіть не обговорювалось.
Про гонку
Щоб нам жизнь маліной нє казалась урізноманітнити поїздку, організатори ввели два обов’язкові чекпойнти: заправку WOG під Кагарликом і будь-яку заправку УкрНафти, яким не пощастило стати жертвами нашої навали того суботнього дня. 8 тандемів з давніх друзів і цілком нових знайомих вирушали з-під Конча-Заспи о 10:00.
Організаторам окремий респект, бо, незважаючи на ризиковість заходу, усі спокійно доїхали і отримали задоволення.
Про cтоп до Черкас
Більшість машин обирають дорогу лівим берегом - Київ-Бориспіль-Золотоноша-Черкаси. Наші перегони відбувались на правому березі, де, як виявилось, можна знайти як мінімум 8 різних маршрутів. Найшвидшим по цьому боці Дніпра виявився варіант Київ-Обухів-Кагарлик-Корсунь-Шевченківський-Черкаси. Якщо хочете побачити Канів, то сміливо можете повертати в Кагарлику.
На шляху до Кагарлика нас підібрала пара років 40, які їхали в Кіровоград. За розмовою про дорогу, погоду, ІТ навчання, ми не зчулись, як опинились на заправці за Кагарликом, першим чекпойнтом. Необхідність отримати чек для фіксації чекпойнту на заправці, де продають виключно бензин, зовсім не збентежила касира, в якого ми такі вже другі були, і він видав нам нульовий чек.
Покинувши заправку ми за 10 хвилин застопили двох чуваків, які погодились пошукати з нами в Черкасах заправку “УкрНафти”. Хлопці везли мопед батькам, щоб їм було легше добиратись на дачу і на риболовлю. Розмова у нас зразу йшла легко і невимушено аж до самих Черкас, де ми опинились за майже 4 години після початку стопу і за 3 години після того, як сіли в першу машину.
В неділю вирушати назад ми вирішили лівим берегом, стопили за метрів 100 перед мостом через Дніпро. Стояти довелось довго, години півтори, бо тут водії звикли підбирати до Києва платних пасажирів, тож безкоштовні стопери їх зовсім не приваблювали. Втім, вдалось застопити дівчину, яка везла двох пасажирів блаблакаром, а нас узяла за красиві очі і цікаву розмову. До Києва дорога зайняла 2,5 години, включаючи бориспільські пробки недільного вечора.
Про Черкаси
Спроби розвідати в знайомих, що побачити в Черкасах, ще до гонки успіхом не увінчались. Тому орієнтувались і будували маршрут уже на місці. Суботній день ми витратили на обід, спілкування та загальний огляд центру Черкас, а заночували в єдиному в Черкасах хостелі. Ранковий підйом у неділю почався першою цікавою локацією - нині закинутим Черкаським міжнародним аеропортом. На територію потрапити не вдалось (попались на очі охороні), але кукурузники на злітній смузі і саму будівлю ми таки побачили. Потім відвідали чудовий парк “Сосновий Бір”, з якого відкривається прекрасний вид на Дніпро з Аркового моста.
Унікальним для Черкас об’єктом є буддистський храм “Білий лотос”, один з найбільших у Європі. Щоб потрапити всередину потрібно дочекатись двохгодинної екскурсії (50 грн). На жаль, на неї ми не встигали, тож обмежились зовнішнім оглядом. А перед цим потрапили в краєзнавчий музей Черкас, один з кращих українських музеїв, в якому мені доводилось бувати. Проходивши там 2 години, ми дуже поверхнево оглянули виставку, яка з першого погляду показує захоплення музейних працівників своїм заняттям. Експозиція була б достойною обласного центру, навіть якщо б містила лише половину цих експонатів. Окраса музею - справжній скелет мамонта, знайдений на Черкащині. Уже перед виїздом завітали на річковий вокзал, який розчарував нас закритим касами та занедбаним станом (видно не сезон), але порадував краєвидом.
Про тандем
Я знайшов собі партнера по стопу того ж дня, коли побачив гонку. Але уже незадовго до початку виявилось, що потрібно шукати нового компаньйона, і я вирішив чекати подарунка долі у вигляді ще одного самотнього гонщика уже на старті. І провидіння на цей подарунок мені розщедрилось. Аліна, яка прихала на старт останньою і з якою ми знайомились уже тримаючи великі пальці вгору на дорозі, виявилась не лише дворазовою переможницею попередніх автостоп-квестів, але й ідеальним автостоп-партнером. Повна синхронізація мислення, спільні цінності та всесторонність поглядів зробили цю мандрівку незабутньою та повною позитивних емоцій.
Кожен “гонщик” цього неординарного заходу вніс щось своє в нашу компанію, і всі були надзвичайно відкритим, позитивними і нестримними. І знову переконуюсь, що спільнота автостоперів, які готові відкривати щось нове вживу, а не валятись на диванах, сприймати світ через власний досвід, а не стереотипи, не боятись ризику, навіть коли мають можливість поїхати потягом/літаком/автобусом - це дійсно люди, яких не зупинить ніщо.
За фото дякую: Марат Ходжаєв, Аліна Бугайова, Влад Семенюк.
P.S. Ну вгадайте, хто виграв, а?
P.P.S. Історії інших учасників гонки ->
blog comments powered by Disqus